Мистецькі дослідження ідентичності, крихкості та колективної приналежності
“Я — Білосніжка”
(1999–2010)
Серія досліджує тривожність, пов’язану з пошуком самоідентичності, та тонку межу між логікою і маренням. Один і той самий персонаж, що проходить крізь низку перевтілень, втілює симптоми психічної нестабільності, оголюючи механізми, через які страждання може набирати вигляду раціонального мислення. Повторювана фраза «Я — Білосніжка, і тому…» іронізує над софістичною логікою, демонструючи, як легко раціоналізація може прикривати втечу від реальності. Під шаром абсурду — роздуми про крихкість, відчуження та складність шляху до себе.
«У мене багато ворогів»
2005, пігментний друк на Canson Infinity Somerset Enhanced Watercolor
“Ти можеш кохати тільки мене!” (Частина 1)
2005, пігментний друк на Canson Infinity Somerset Enhanced Watercolor
“І жили вони довго та щасливо”
(2008-2009)
Цей проєкт художниці критикує фастфуд-культуру, в якій увага зосереджена лише на зовнішньому, а процес, контекст і те, що стоїть за фасадом, залишаються поза кадром. Весільна фотографія демонструє образ довершеного фіналу, проте “під спідницею” прихована зовсім інша історія. На ногах однієї з героїнь, на ім’я Honey, зображено писемність нюшу — рідкісний жіночий скрипт, що виник за часів династії Сун і слугував способом передачі знань між неписьменними жінками. Художниця використовує цю мову як метафору, щоби звернути увагу на ті голоси, досвіди та сенси, які залишаються невидимими за естетизованою оболонкою.
“Sweet Heart”
2009, пігментний друк на Hahnemühle FineArt Baryta
“Me Love”
2009, пігментний друк на Hahnemühle FineArt Baryta
“Honey”
2009, пігментний друк на Hahnemühle FineArt Baryta
“Baby”
2009, пігментний друк на Hahnemühle FineArt Baryta
“Дівчата”
(2009–2013)
На знімках — дівчата зафіксовані знизу в момент падіння. Ці образи стають візуальною метафорою кризи сучасної самосвідомості, сформованої під впливом медіа, цифрової культури та навʼязливих очікувань споживання. Вони виявляють водночас і фрустрацію, і спокусу, що пронизують повсякденне життя. Багатошаровий друк підсилює напругу між реальністю й штучністю, запрошуючи глядача призупинити звичні способи сприйняття. Серія осмислює вразливість, видовищність і боротьбу за автентичність у світі суперечливих цінностей.
“Казкова принцеса Аріель“
2009, inkjet, dibond
“Казкова принцеса Аврора“
2009, inkjet, dibond
“Казкова принцеса Попелюшка“
2009, inkjet, dibond
“Казкова принцеса Жасмін“
2009, inkjet, dibond
“Мій Павільйон Півоній”
(2015)
Цей проєкт досліджує феномен K-pop у паралелі з традиційною китайською оперою, зокрема театром куньцюй. Жести K-pop і стилізовані рухи класичної сцени стають точками перетину, де сучасне й архаїчне взаємно віддзеркалюються. Для Іси Хо вплив K-pop означає новий етап у самоусвідомленні азійських жінок — усвідомлене володіння тілом, бажаннями та незалежністю, яке не зводиться ні до традицій минулого, ні до західних уявлень.
Проєкт взаємодіє з класичною оперою «Павільйон півоній», занурюючи її в глобальний культурний контекст, сформований хвилею K-pop. Поєднуючи історію, масову культуру та питання гендерної ідентичності, серія розмірковує над тим, як азійські жінки виборюють видимість і автономію в мінливому культурному ландшафті.
“Мій Павільйон Півоній”
2015, одноканальне відео, колір, звук
“Westbeth”
(2013 і дотепер)
Цей довготривалий проєкт документує житловий комплекс Westbeth у Нью-Йорку — унікальну спільноту художників і культурну пам’ятку міста. Іса Хо зображує повсякденне життя мешканців, водночас розмірковуючи над історичним значенням цього простору та його стійкістю. Westbeth постає як мікрокосм урбаністичної спільноти — результат послідовної культурної політики та художньої солідарності. Поєднуючи власні спогади з портретами резидентів, Іса підкреслює, як колективна творчість підтримує ідентичність, відчуття приналежності та культурну спадкоємність протягом десятиліть.
Разом ці серії формують цілісну вісь у практиці Іси Хо — дослідження ідентичності, крихкості та колективної належності крізь особисту й культурну оптику.
В центрі її уваги — жінка: як фігура вразливості та сили, як носійка досвіду, як соціальний конструкт, на який проектуються колективні страхи, надії й очікування. Від тривоги самопізнання («Я — Білосніжка», «І жили вони довго та щасливо»), через трансформацію жіночої свідомості в глобальному контексті («Мій Павільйон Півоній»), до боротьби за автентичність в інформаційно-перенасиченому середовищі («Дівчата») та стійкості творчих спільнот («Westbeth»).
В українському проєкті ця лінія досліджень загострюється: ідентичність, витривалість і жіноча присутність набувають реального виміру виживання.