Валерія Мостенець
авторка статті
Картини розповідають історії, як книги. А можуть стати повноцінними «героями» книг, адже часом за їхнім створенням криються дивовижні речі. Обидва мистецькі жанри створюють емоційно-візуальні образи, які залишають відбиток у нашій свідомості.
Мають вони ще одну спільну і коштовну рису: потрапивши на очі або до рук людини у якийсь важливий період, вони здатні повернути ключ у душі, змінити погляди на певні речі, підштовхнути до нових висновків.
У цій статті Валерія Мостенець ділиться своїми рекомендаціями книг, які напряму пов’язані з мистецтвом, описуючи їх так смачно, що відразу хочеться прочитати.
Я з раннього дитинства любила роздивлятися репродукції в художніх альбомах. Під час же читання сюжет, що виникав у моїй уяві, був наближеним до побачених зображень, так ніби картини оживали.
Коли ж сюжет крутиться навколо творів мистецтва, уява взагалі працює на всі сто, адже читач намагається за описом якнайповніше відтворити в голові те, про що написано у книзі.
У цій статті мова піде про ті книги, за допомогою яких можна зазирнути в глибини історії мистецтв, дізнатися про відомі й невідомі твори, їх створення, мистецькі техніки, їх авторів, здогадки, міфи, припущення, таємниці як художньої так і загальнолюдської історії. Все це доповнено пригодницькими, детективними чи просто життєвими історіями, долями, гумором, філософією. Література та візуальне мистецтво – поєднання, що зближує, робить одне-одного більш життєвим.
Про книги, які так само дотепно і з гумором описують мистецтво, як явище, митців та їх світ, як його частину, можна дізнатись тут.
«Щиголь» Донни Тартт
Від спалаху болю, на уламках страшної втрати випадково виникає таємниця. Головний герой не може дивитись на картину, яку бачив за мить до того, як його життя перевернулося, але й розлучитися з нею не може. Усвідомлення її не просто наявності, а присутності поряд – єдиний привід чіплятися за існування. А про що сама картина? Доволі простий сюжет, за яким ховається потужний символ. Трагічна історія митця протягується крізь три століття до головного героя роману.
Твори мистецтва проживають довге життя і зберігають у собі все, крізь що їх проносять, тому може здаватися, що від них віє віковою мудрістю. Але що ще вони можуть приховувати? Прекрасне може іти поруч із огидним, поєднуватись з кошмаром і грати роль катарсису у ньому.
Це історія про зламану долю, про загубленість не лише рукотворних шедеврів, але й людей, які творять себе самі, самі стають митцями свого життя. Вона написана з таким глибоким психологізмом, що сама нагадує деталізований живопис у приглушених тонах – простий і зворушливий. Книга напрочуд життєва і кожному відгукнеться певною своєю гранню.
А про те, як мистецтво здатне рятувати життя, можна прочитати у іншій нашій статті.
«Остання картина Сари де Вос» Домініка Сміта
Одна картина – кілька доль, які вона змінила. Елегантно подана історія дозволяє зазирнути у три часові відрізки, прослідкувати за змінами у житті тих, хто мав стосунок до твору й дізнатися правду про походження тієї сили, якою він впливає на людей. І чи дійсно ця картина остання?
Це розповідь про долю, загублену у часі, людину через яку вона відроджується в іншому столітті й тонкого спостерігача, який мимоволі впливає на це. Історія про зв*язок не поколінь, а зовсім різних людей, які народились у різні часи, що підтверджує: для нерозривного, майже містичного зв*язку душ ні кров, ні походження не грають ролі. А от мистецтво грає.
Мене у книзі глибоко зворушила тема віднайдення й дослідження творчості тих, хто був відкинутий на задній план мистецької історії – жінок-художниць ренесансу. Доля Сари де Вос – це символ того, що доводилось проходити жінці у ті часи заради творчості, водночас доказ того, що поклик серця вбити неможливо. Історія іншої героїні підкреслює, що таке не можна забувати, бо все повторюється.
Життя продовжує рух, навіть коли здається, що воно завмирає. І кожен вчинок тягне за собою наслідок крізь роки. Час руйнує і поглинає занадто багато, тож ми маємо з трепетом ставитись до того, що дісталось нам у спадок і намагатись заповнити зяючі діри історії.
Також в романі порадувала велика кількість деталей із життя арт-світу, як сучасного так і давнього. Це не лише створення картин, а й реставрація, оцінка, питання авторства, аукціони та робота музеїв. І все це у простій довірливій манері. Переплетення кількох жанрів нагадує легку, міцну і вишукану структуру. Попри рівність сюжетів книга тримає у зацікавленому напруженні, доводячи, що найбільші дива трапляються у життях, про які ми найменше знаємо.
«Майстер реліквій» Крістофера Баклі
Одна з найважливіших християнських реліквій можливо…підробка. Таємниця тягнеться у п’ятнадцяте століття і торкається імені одного з найвидатніших митців того часу. Здавалося б це серйозні теми, але Крістофер Баклі вписав їх у фабулу наповнену гумором і карколомними пригодами.
Мільйонери ренесансу колекціонують старожитності й реліквії, платять величезні кошти живописцям, які суперничаючи між собою ідуть на чудернацькі підступи, а укладанням угод і транспортуванням цінностей займаються колишні найманці. Велична історія Відродження подається крізь призму суцільної іронії. Але художники – це символ епохи, тож у книзі присутні історичні сварки Дюрера і Кранаха, описано своєрідний характер та манеру роботи першого, та ще багато цікавого, що нині пов’язують із загальноєвропейською історією культури.
Знаходиться там місце і для точки зору тих, хто на мистецтві зовсім не розуміється. Це враз приземлює «величні ідеали», але не знецінює їх, а навпаки підкреслює їх можливість змінити погляди на життя.
Історичні таємниці – хороше поле для фантазії. Роман динамічний і дотепний. Він доведе, що не варто сахатися тем, які здаються надто «серйозними і високими», адже і у них є дрібка солі.
На нашому сайті є стаття про інші неоднозначні картини із таємничими історіями.
Ця алегорична філософська повість заснована на злитті двох мистецьких жанрів – літератури і живопису. Від споглядання портретів народжується фантастична ідея. Письменник вирішує стати живописцем. Він знімає майстерню, аби писати портрети. Але залишається митцем слова, адже пише їх за допомогою вишуканих порівнянь і висновків від споглядання – кількома поетичними реченнями. Саме дійство перетворюється на концентрат мистецтва загалом: простір, музика, світло, модель, споглядання, дослідження і впізнавання себе, змішання слів, кольорів і смаків.
Книга поволі занурює у роздуми. Вона не дає чітких відповідей на запитання. Її варто просто читати, так, як її герой радить «просто дивитися», аби в одну неповторну мить зрозуміти щось відоме тільки йому. Цей твір – рай для синестетиків.
Тож приємної подорожі.
Цікаво?
Отримуйте заряд натхнення першими!
0 Comments