Життя митця часто повторює його творчу долю. Згадаємо хоча б молодого символіста Артюра Рембо, що, за словами критиків та літераторів, міг стати новим генієм, а натомість покинув творчість вже до 21 року свого життя. Звісно, це нелегко витримувати таку напругу, творчі люди здебільшого емоційні та, на жаль, часто рано помирають, так і не розкривши всі барви свого таланту.

Леся Зeліско

автор статті

У цій статті ми  розповімо про  епатажність, неоднозначність, самогубство та пізнє визнання одного з найяскравіших митців початку двадцятого століття в Україні. 

Стрімкий, викличний, відчайдушний художник так і залишився молодим. Небагато його полотен збереглося, але і в них можна простежити модерний світогляд художника, потяг до сецесії та античних мотивів.

Всеволод Максимович був різним, хтось його не любив, інші боялися чи зневажали, для когось він так і залишився нерозгаданим. Джон Боулт  (автор праці про український модернізм) зауважує, що художник став одним із найяскравіших митців початку двадцятого століття в Україні.

Проте непересічний талант не врятував Максимовича від майже сторічного забуття. Адже нове життя полотна українця отримали аж у 90-тих роках минулого століття.

Красу людського тіла, атлетизм фігур (очевидно, через зв’язок із “Садом богів” – художньо-філософським об’єднанням Івана М’ясоєдована) на полотнах Максимовича називають рідкісною рисою для сецесії. Адже їй притаманні майже безплотні і виснажені образи. Натомість у художника ми бачимо торжество краси тіла жінок і чоловіків, повнокровність і самозакоханість фігур. Одними з найважливіших для нього стали античні сюжети.

Недовге життя художника все ж позначене яскравістю і епатажем. Він встиг створити кілька картин, стати учасником “Саду богів”, знятися у авангардному фільмі “Драма в кабаре футуристів” (фільм, на жаль, не зберігся), закохатися та розчаруватися.

Достеменно невідомо, чому саме Максимович зважився на такий крок, що стало останньою краплею – безнадійна любов до красуні, що зіграла його кохану у фільмі, чи провал виставки, на яку молодий художник покладав так багато надій.

Джон Боулт вважає, що трагічний відхід митця співпав із занепадом символізму, на зміну якому вже прийшов футуризм та кубізм. Така містична деталь підтверджується ідеєю життєтворчості, що її нерідко можна зустріти у поетів-символістів.

Про його містично-романтичний “Поцілунок” ми вже згадували, прочитати можна тут.

То хто ж він? Відчайдушний невдаха, що не зміг продати своїх картин за життя чи наївний митець, що скоїв самогубство одразу після краху персональної виставки? Запитання залишаються, а ми можемо спробувати знайти розгадку в його картинах:

Цікаво?

Отримуйте заряд натхнення першими!

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

%d блогерам подобається це: